Лечебные свойства
Медикамент считается одним из самых эффективных противовирусных лекарств. Он относится к синтетическим аналогам нуклеозидов. Когда действующее вещество соединяется с клеткой вируса, то он превращается в более активную форму и начинает воздействовать на вирусные ферменты, необходимые для создания условий размножения. Таким образом, более активный компонент внедряется в нуклеотидную цепь вредоносного агента, тем самым, изменяя его ДНК, препятствует дальнейшему размножению. Лечение одним противовирусным препаратом ВИЧ не принесет видимого результата, необходимо использовать комбинации. К примеру, ставудин и диданозин, зидовудин и ламивудин или диданозин и т.д.
После перорального применения действующее вещество быстро усваивается организмом, не зависимо от употребления пищи. Биодоступность составляет примерно 70-75%. Максимальной концентрации в крови после применения достигает через 30-90 минут. Превращается в сильный и более активный метаболит в печени. Период полувыведения составляет примерно 75 минут, а при наличии недостаточности деятельности печени – от 30 до 240 минут, в зависимости от степени поражения.
Передозування
Специфічних симптомів або ознак гострого передозування зидовудину, окрім тих, що наведені у розділі «Побічні реакції» (підвищена втомлюваність, головний біль, блювання, поодинокі випадки гематологічних змін), немає. Є повідомлення про випадок, коли рівень зидовудину у крові пацієнта після прийому невизначеної кількості зидовудину перевищував терапевтичний рівень більше ніж у 16 разів, проте короткострокових клінічних, біохімічних або гематологічних наслідків не було ідентифіковано.
У разі передозування необхідно ретельно обстежити пацієнта на виявлення ознак токсичності (див. розділ «Побічні реакції») та призначити відповідну підтримуючу терапію.
Гемодіаліз і перитонеальний діаліз мають обмежений ефект на виведення зидовудину, але прискорюють виведення його глюкуронідного метаболіту.
Способ применения
Принимается медикамент перорально, стандартная дозировка для взрослых – 600 мг вещества, разделенные на несколько приемов. Необходимо пить противовирусное лекарство только в составе комплексной терапии. Можно назначать детям, но дозировка строго упирается в живой вес ребенка.
От 4 до 9 кг назначается с расчетом 12 мг на 1 кг, по 2 раза в день. От 9 до 30 кг – 9 мг на кило веса, 2 раза в сутки. Если вес переваливает за 30 кг, то пить нужно по 300 мг 2 раза в день. Если у больного в анамнезе имеется анемия или нейтропения, то дозировки корректируются лечащим врачом в меньшую сторону, при хронической почечной недостаточности нужно пить по 100 мг 3 раза в день, чтобы поддерживать функции костного мозга назначается эритропоэтин.
Для предотвращения передачи ВИЧ инфекции от матери к ребенку в утробе, препарат назначается с 14-й недели беременности по 100 мг 5 раз в день и до окончания срока вынашивания. Перед рассечением пуповины, нужно ввести 2 мг средства на килограмм веса (внутривенно), а затем после рождения ребенку нужно принимать перорально 2 мг на кило препарата.
Особливості щодо застосування
Хворих слід застерегти щодо одночасного самостійного застосування інших препаратів (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Хворим необхідно повідомити, що лікування не здатне попередити трансмісію ВІЛ іншим особам при статевому контакті або контакті із зараженою кров’ю. Тому потрібно вживати відповідних заходів безпеки.
Препарат не виліковує ВІЛ-інфекцію, і у пацієнта залишається ризик розвитку хвороб, пов’язаних із пригніченням імунітету, включаючи опортуністичні інфекції та новоутворення. Хоча встановлено, що ризик розвитку опортуністичних інфекцій зменшується, даних про розвиток пухлин, включаючи лімфоми, недостатньо. За даними лікування пацієнтів із розвинутою стадією ВІЛ-хвороби, ризик розвитку лімфоми в них такий же, як і у пацієнтів, які не лікувались зидовудином. У пацієнтів із початковою стадією ВІЛ-хвороби на тлі тривалого лікування зидовудином ризик розвитку лімфоми невідомий.
Вагітні, які приймають рішення про лікування зидовудином з метою запобігання ВІЛ-трансмісії до дитини, повинні знати, що у деяких випадках, незважаючи на лікування, ВІЛ-трансмісія може відбутися.
Гематологічні побічні реакції.
У хворих із розвинутою стадією ВІЛ-хвороби на тлі застосування зидовудину можна очікувати виникнення анемії (зазвичай не раніше 6 тижнів від початку лікування, але зрідка раніше), нейтропенії (зазвичай не раніше 4 тижнів від початку лікування, але іноді раніше) та лейкопенії (що є вторинною щодо нейтропенії). Це трапляється частіше при застосуванні високих доз (1200–1500 мг/добу) та у пацієнтів із низьким резервом кісткового мозку перед лікуванням, особливо при розвинутих стадіях ВІЛ-хвороби.
Слід ретельно контролювати гематологічні параметри. При розвинутій стадії ВІЛ-хвороби аналіз крові рекомендується робити не менше 1 разу на 2 тижні протягом перших 3 місяців лікування і не менше 1 разу на місяць надалі. У пацієнтів із ранніми стадіями ВІЛ-хвороби (коли резерв кісткового мозку ще задовільний) гематологічні побічні ефекти виникають нечасто. Залежно від клінічного стану пацієнта аналіз крові проводиться рідше, наприклад кожні 1–3 місяці.
При зниженні рівня гемоглобіну від 7,5 г/дл (4,65 ммоль/л) до 9 г/дл (5,59 ммоль/л) або кількості нейтрофілів від 0,75×109/л до 1,0×109/л може бути необхідним зменшення дози до появи ознак відновлення кісткового мозку; інший спосіб прискорити одужання – коротка (2–4 тижні) перерва в лікуванні зидовудином. Відновлення кісткового мозку відбувається зазвичай протягом 2 тижнів, після чого можна знову почати терапію зидовудином у зменшених дозах. У разі значної анемії зменшення дози зидовудину не виключає необхідності гемотрансфузій (див розділ «Протипоказання»).
Лактоацидоз.
При застосуванні нуклеозидних аналогів повідомляють про випадки лактоацидозу, зазвичай асоційованих із гепатомегалією та печінковим стеатозом. До ранніх симптомів (симптоматична гіперлактатемія) належать доброякісні гастроентерологічні симптоми (нудота, блювання та абдомінантний біль), неспецифічне нездужання, втрата апетиту, втрата маси тіла, респіраторні симптоми (швидке та/або глибоке дихання) або неврологічні симптоми (включаючи рухову слабкість).
Лактоацидоз має високу смертність та може асоціюватися з панкреатитом, печінковою або нирковою недостатністю.
Лактоацидоз виникає зазвичай після кількох місяців лікування.
У разі появи симптоматичної гіперлактатемії та метаболічного лактоацидозу прогресуючої гепатомегалії або швидкого підвищення рівня амінотрансфераз лікування нуклеозидними аналогами слід припинити.
З обережністю слід призначати аналоги нуклеозидів для лікування будь-яких пацієнтів (особливо жінок з ожирінням) з гепатомегалією, гепатитом або іншими відомими факторами ризику захворювань печінки та печінкового стеатозу (включаючи деякі лікарські засоби та алкоголь). Особливий ризик мають пацієнти, які коінфіковані гепатитом С і які лікуються альфа-інтерфероном та рибавірином.
За пацієнтами, які мають підвищений ризик, необхідне подальше спостереження.
Порушення функції мітохондрій
Нуклеозидні та нуклеотидні аналоги можуть спричиняти порушення функції мітохондрій різного ступеня, які особливо виражені при сумісному застосуванні зі ставудином, диданозином та зидовудином. Були повідомлення про випадки мітохондріальних дисфункцій у ВІЛ-негативних немовлят, які зазнали впливу нуклеозидних інгібіторів у внутрішньоутробний та/або постнатальний період, головним чином це стосувалося режимів лікування, що включали зидовудин. Головні побічні реакції, про які повідомлялося, — це гематологічні порушення (анемія, нейтропенія) та метаболічні порушення (гіперлактатемія, гіперліпаземія). Ці явища часто були транзиторними. Рідко повідомлялося про неврологічні порушення (гіпертонус, судоми, порушення поведінки), що виникали після застосування препарату відстрочено. Чи є такі неврологічні порушення транзиторними або постійними, дотепер невідомо. Слід врахувати можливість таких порушень у кожної дитини, на яку впливали нуклеозидні та нуклеотидні аналоги у внутрішньоутробний період, з тяжкими клінічними порушеннями невідомої етіології, особливо неврологічними. Ці дані не впливають на сучасні рекомендації щодо застосування антиретровірусних препаратів вагітним для попередження вертикальної трансмісії ВІЛ.
Ліпоатрофія
Лікування зидовудином асоціюється із втратою підшкірного жиру, що пов’язано з мітохондріальною токсичністю. Частота і тяжкість ліпоатрофії пов’язані з кумулятивним впливом. Така втрата жирових відкладень, яка найбільш яскраво виражена на обличчі, кінцівках і сідницях, може бути необоротною при переході на схему лікування без зидовудину. Пацієнтам слід регулярно оцінювати ознаки ліпоатрофії під час терапії зидовудином та зидовудинвмісними препаратами. При виникненні підозри на розвиток ліпоатрофії потрібно перевести пацієнта на альтернативний режим лікування.
Маса тіла та параметри метаболізму
Маса тіла, рівні ліпідів сироватки крові та глюкози крові можуть підвищуватися протягом антиретровірусної терапії. Факторами впливу на вказані рівні можуть бути також контроль хвороби та зміна стилю життя. Є підтвердження впливу лікування на збільшення рівня ліпідів у деяких випадках, в той час як підтверджень впливу лікування на збільшення маси тіла немає. Моніторинг рівнів ліпідів сироватки крові та глюкози крові проводиться відповідно до затверджених протоколів лікування ВІЛ. Лікування порушень, пов’язаних зі зміною рівня ліпідів, слід проводити за клінічними показниками.
Хвороби печінки.
Кліренс зидовудину у пацієнтів із легким ступенем печінкової недостатності без цирозу (5–6 балів за шкалою Чайльда–П’ю) є подібним до такого, що спостерігається у здорових добровольців, тому змінювати дозу зидовудину не треба. Для пацієнтів із печінковою недостатністю від помірного до тяжкого ступеня (7–15 балів за шкалою Чайльда–П’ю) специфічних дозових рекомендацій зробити не можна через широку різноманітність експозиції зидовудину, що спостерігається, тому застосовувати зидовудин цій групі хворих не рекомендується.
Пацієнти із хронічним гепатитом В або С, які лікуються комбінованою антиретровірусною терапією, мають підвищений ризик розвитку тяжких та потенційно летальних подібних ефектів з боку печінки. У разі сумісного застосування з іншими антивірусними препаратами для лікування гепатиту В і С слід звернутися до відповідних інструкцій для медичного застосування цих препаратів.
Хворі з уже наявними порушеннями функції печінки, включаючи хронічний активний гепатит, мають підвищений ризик порушення функції печінки під час комбінованої антиретровірусної терапії та мають знаходитися під медичним наглядом. У разі появи ознак ускладнення хвороби печінки у таких пацієнтів слід зважити можливість перерви або припинення лікування (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).
Синдром імунного відновлення.
У ВІЛ-інфікованих хворих із тяжким імунодефіцитом на початку лікування антиретровірусними препаратами може виникнути запалення у відповідь на асимптоматичну або резидуальну опортуністичну інфекцію, що може спричинити тяжкий клінічний стан або загострення симптомів. Зазвичай такі реакції виникають під час перших тижнів або місяців лікування антиретровірусними препаратами. Відповідними прикладами цього є ретиніт, спричинений цитомегаловірусом, генералізовані або фокальні інфекції, спричинені мікобактеріями або
Pneumocystis jiroveci (P. Carinii) pneumonia
. Будь-які запальні явища необхідно без затримки дослідити та при необхідності розпочати їх лікування. У період становлення імунного відновлення також повідомлялося про виникнення аутоімунних порушень (таких як хвороба Грейвса, аутоімунний гепатит, поліоміозит та синдром Гієна–Барре), хоча їх початок є більш варіабельним та може виникати через багато місяців після початку лікування та інколи мати нетипову картину.
Пацієнти з рідкісною спадковою непереносимістю фруктози повинні відмовитися від застосування розчину орального.
Остеонекроз
. Хоча етіологія остеонекрозу вважається багатофакторною (включаючи застосування кортикостероїдів, зловживання алкоголем, тяжку імуносупресію, високий індекс маси тіла), випадки остеонекрозу повідомлялися головним чином у пацієнтів із запущеною хворобою та/або при довготривалому застосуванні комбінованої антиретровірусної терапії. Пацієнтів слід попередити про необхідність звертатися за медичною допомогою у разі появи болю, ригідності у суглобах або рухових порушень.
Пацієнти, коінфіковані вірусом гепатиту С.
Загострення анемії, пов’язане із застосуванням рибавірину, спостерігалось у хворих, які приймали зидовудин у складі комплексного режиму лікування ВІЛ, хоча точний механізм цього явища залишається нез’ясованим. Тому не рекомендується поєднувати рибавірин та зидовудин. Лікар повинен замінити іншим відповідником зидовудин у складі комбінованої антиретровірусної терапії, якщо така вже призначена. Це особливо важливо для пацієнтів із відомою зидовудиніндукованою анемією в анамнезі.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Вагітність
Зазвичай, приймаючи рішення про застосування антиретровірусних агентів для лікування ВІЛ-інфекції у вагітних жінок і для зниження ризику вертикальної передачі ВІЛ новонародженому, беруть до уваги дані, отримані у дослідженнях на тваринах, а також клінічний досвід застосування вагітним жінкам.
У даному випадку застосування вагітною жінкою зидовудину з подальшим лікуванням новонародженого зменшує частоту передачі ВІЛ від матері до плода. Велика кількість даних щодо вагітних жінок (понад 3000 результатів, отриманих під час першого триместру, та більше 3000 результатів, отриманих під час другого та третього триместру) свідчать про відсутність мальформативної токсичності. Зидовудин можна застосовувати під час вагітності, якщо це клінічно обгрунтовано. Ризик вроджених вад у людей малоймовірний, виходячи зі згаданої великої кількості даних.
Дані досліджень зидовудину на тваринах вказують на репродуктивну токсичність. Активні складові препарату можуть гальмувати реплікацію клітин ДНК, а зидовудин показав трансплацентарні канцерогенні властивості в одному дослідженні на тваринах. Клінічна значущість цих результатів невідома. Встановлено трансплацентарну проникність зидовудину в організмі людини.
Мітохондріальні дисфункції: нуклеотидні та нуклеозидні аналоги in vitro
та
in vivo
спричиняють ушкодження мітохондрій. Були повідомлення про порушення функції мітохондрій у ВІЛ-негативних немовлят, матері яких застосовували нуклеозидні аналоги під час вагітності та/або в постнатальний період (див. розділ «Особливості застосування»).
Фертильність
Зидовудин не знижував чоловічу або жіночу фертильність у щурів, яким вводили дозу до 450 мг/кг на добу. Немає даних про вплив зидовудину на жіночу фертильність. У чоловіків зидовудин не впливає на кількість, морфологію або рухливість сперматозоїдів.
Період годування груддю
Після введення єдиної дози 200 мг зидовудину ВІЛ-інфікованим жінкам середня концентрація зидовудину була схожою у грудному молоці та сироватці крові. ВІЛ-інфікованим жінкам рекомендують за будь-яких обставин відмовитися від годування груддю з метою уникнення передачі ВІЛ-інфекції дітям.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.
Дослідження з вивчення впливу зидовудину на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами не проводили. Фармакологія зидовудину не дає підстав очікувати будь-якого негативного впливу. Але, незважаючи на це, слід завжди зважати на загальний стан пацієнта та профіль побічних ефектів препарату при вирішенні питання про можливість виконання цих видів діяльності.
Побочные эффекты
ЖКТ: тошнота, рвота, газы, понос, боль в желудке, пожелтение кожи, отказ от еды.
Кровь: тромбоцитопения, анемия, гипоплазия мозга костей.
Системные явления: отеки, утрата слуха, сыпь, крапивница, чесотка.
ЦНС: головокружение и мигрень, депрессия, судороги, сонливость, вялость, трудности с засыпанием.
Дыхательная система и сердце: кардиомиопатия, кашель, насморк, отдышка, синусит.
Другие реакции: гинекомастия, боли в мышцах, гриппоподобное состояние, лихорадка, миалгия, амблиопия, частые позывы мочевого пузыря, усиленная потливость.
Передозировка
Что касается передозировки Ламивудин–Зидовудин инструкция по использованию гласит, что нередки случаи усиления побочных реакций, однако летальные исходы зарегистрированы не были.
Важно, чтобы осуществлялся строгий контроль состояния здоровья пациента, страдающего от вируса иммунодефицита человека. В некоторых случаях может потребоваться проведение непрерывного курса гемодиализа.
Для устранения возникших побочных реакций возможно выполнение следующих мероприятий:
- промывание желудка,
- использование адсорбентов,
- назначение симптоматических средств.
К сожалению, гемодиализ малоэффективен в этом случае, но он способен ускорить элиминацию глюкуронового метаболита.
Приобретённый медикамент должен храниться в тёмном и сухом месте,недоступным для детей, где температура воздуха не превышает двадцати пяти градусов по Цельсию.
Применять лекарство разрешено в течение двух лет с момента выпуска, после этого использовать его категорически запрещено.
Зидовудин + Ламивудин отпускается в аптеках исключительно по рецепту врача.
Аналоги
Зеффикс
Глаксо Велкам Оперейшн, Великобритания
Средняя цена в России – 3000 рублей за упаковку.
Действующее вещество средства зеффикс – ламивудин. Он имеет схожие фармакологические свойства со своим аналогом, но выписывается сугубо для терапии в комплексном составе вирусного гепатита В. Выпускается в таблетированной форме.
Плюсы:
- Удобная форма выпуска
- Эффективный препарат.
Минусы:
- Дорого стоит
- Имеет узкую направленность в лечении.
Ламивудин
Ауробиндо Фарма, Индия
Средняя цена в России – 2200 рублей.
Является полным аналогом по действующему веществу зеффикса. Форма выпуска – таблетированная. Можно назначать в составе комплексного лечения ВИЧ инфекции.
Плюсы:
- Эффективный
- Подходит для лечения ВИЧ и гепатита.
Минусы:
- Дорого стоит, трудно найти в продаже
- Не всем подходит.
Использование при вынашивании ребёнка и лактации
Безопасность во время вынашивания ребёнка до сего дня до конца не изучена. Тем не менее, не следует использовать Зидовудин + Ламивудин первые три месяца. Но исключением может стать ситуация, когда польза для будущей матери выше возможных негативных последствий для малыша.
Лечение медикаментом при беременности и дальнейшее применение для новорожденных, доказано снижает вероятность передачи опасного вируса.
В медицинской практике встречались ситуации, когда после использования Зидовудина с Ламивудином выявлялись следующие состояния:
- задержка в развитии плода,
- нарушения неврологического характера,
- судороги.
Врачи не рекомендуют инфицированным женщинам практиковать грудное вскармливание, так как за счёт этого риск заражение малыша значительно повышается.
Но не только по этой причине нельзя использовать Зидовудин + Ламивудин в период лактации, ещё одна – проникновение действующих веществ лекарства в молоко, которое поступает в неокрепший организм, что может спровоцировать негативные последствия.
